Fotoinform

Петро Павлович Оссовський – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, лауреат міжнародної премії ім. М. Шолохова, дійсний член Російської Академії мистецтв, основоположник «суворого стилю» в мистецтві, один з найвидатніших художників другої половини ХХ століття. Петро Оссовський народився 18 травня 1925 року в с. Мала Виска. На Кіровоградщині майбутній видатний митець прожив лише перші  шість  років життя, проте саме її вважає своєю Батьківщиною. Сьогодні художник живе та працює у м. Москві. В експозиції представлені репродукції картин П.Оссовського, присвячені духовній тематиці, яка займає вагоме місце в творчості художника. Дані твори переважно входять до циклу «Псковські мотиви». У триптиху «Білі храми Пскова» (1987)  унікальні псковські храми, гармонійно злиті з краєвидом північної землі, чудово відображають її самобутність, особливість розташування північно-західного кордону великої Русі. Це чудово розуміли талановиті стародавні будівельники і тому ховали деякі монастирі і храми у глибоких лощинах, скриваючи їх від очей завойовників. Побудовані на узбережжі багаточисельних озер і річок, вони нерідко виконували роль білих маяків для торговців на шляху із «варяг у греки». Єдність храмів з природою дає пейзажу неповторний колорит. Вони стоять гарними пам’ятниками минулої міці, релігії, так необхідної тисячолітньої духовної віри, служачи якій, люди повертають храми до життя. Написання храмів, де людина піднімається над світською метушнею та наближається до Бога потребує розуміння цінності архітектури, як високого мистецтва будівництва храмів, що звеличує значення храму для православних людей. Образотворча ідея «білого» з’явилась в результаті довгих роздумів і пошуків зображення псковських храмів. Біле небо, білий сніг і білі храми, відторгнені на полотні від навколишніх, іноді безглуздих міських будинків, стають символами віри і набуття моральної сили людини.

Тетяна Ащеулова

- науковий співробітник відділу Кіровоградського обласного художнього музею – картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна»