Fotoinform

Як повідомляє  «FotoInform (www.fotka.kr.ua)» Тим не менше, Україна зробила визначний внесок в світову, тим більше - в радянську космонавтику. Хотілося б пригадати хоча б декілька видатних сторінок, про які в повсякденній суєті не згадують навіть в день космонавтики. На Українській Правді в блозі Андрія Окари з’явилася чудова стаття про видатного радянського конструктора – українця, полтавчанина Володимира Челомея. Ця геніальна людина стояла біля найбільших досягнень радянської космічної галузі – створення ракетоносія УР-700 ті працювала над підготовкою людського польоту на Марс, для чого в. Челомей сконструював ракетоносій УР-900. На жаль, радянська марсіанська програма так і не побачила життя. Корольов. Хто ж його не знає? Житомирянин, який спочатку визнавав свою українську національність, однак після ГУЛАГу був змушений задля роботи взагалі не вказувати свою національність. Людина, яка постійно дурила комуністичне керівництво, щоб пришвидшити космічний прогрес. Відомо, що радянській владі потрібні були лише військові розробки, а Сергій Корольов хотів запустити в космос людину. Довелося всі розробки маскувати під військові, а всі рішення вибивати з вищого керівництва під загрозою, «щоб США не випередило». Його уславлена ракета Р-7 була розроблена як бойова міжконтинентальна. Однак трьох- та чотирьохступінчасті варіанти використовувалися для запуску автоматичних станцій до Місяця, Венери, Марсу і, звісно, польоту людини в космос. Глибока модифікація цієї ракети – РН «Союз» й досі працює в російській та міжнародній космонавтиці, як одна з найнадійніших. Розробка і підготовка польоту людини на Марс готувалася в КБ Корольова, однак його смерть перекреслила ці і багато інших планів. В 1908 році в Одесі народився один з головних конструкторів радянської ракетно-космічної техніки – Валентин Глушко. 23 березня 1938 року – репресований. Згодом, працював разом з Корольовим. Саме Валентину Глушку належать розробки ракетних двигунів неймовірної тяги, що відкривало простори для нових досягнень. Під керівництвом академіка Глушка була створена перша в світі багатомодульна орбітальна станція «Мир». Ще більше його планів залишилося нездійсненими, зокрема, масштабне освоєння місяця людиною. Окремо необхідно згадати про геніального полтавчанина Юрія Кондратюка (справжне імя – Олександр Шаргей), який народився в 1897 році. Доля занесла його в армію УНР, потім, щоб позбавитися ярлика «буржуазного націоналіста», йому тривалий час довелося жити під чужим ім’ям. Його хист до підкорення космосу проявився в 17-річномі віці, коли в 1914 році, навчаючись в Полтавській міській гімназії Юрій розпочав роботу «з визначення основних положень ракетного польоту», які вмістилася на 104 сторінках учнівського зошита і містила принципово нові ідеї і поняття космічних польотів. З 1919 року працював над рукописами книг «Тим, хто буде читати, щоб будувати», «Про міжпланетні подорожі», «Завоювання міжпланетних просторів». В 1921 році Ю.Кондратюк найнявся кочегаром на цукровий завод в містечку Мала Виска, щоб прогодуватися. І одночасно продумував схему польоту, систему керування ракетою, трасу до Місяця, яку значно пізніше використають в США і назвуть «трасою Кондратюка». Доля розпорядилася так, що замість ракетоносіїв довелося проявити інженерний хист і спроектувати найбільшу в світі вітроелектростанцію висотою 165 метрів, яку доручили будувати в Криму на Ай-Петрі. Перипетії долі та смерть на війні в 1942 році перервали творчий політ геніальної людини. А за проектом вітроелектростанції Кондратюка збудували… Останкінську вежу в Москві. Чи могла б Україна бути сьогодні одним з дійсних лідерів космонавтики? Звісно, що так. Доробок киянина Гліба Лозино-Лозинського давав всі підстави для цього. Народжений в 1909 році, український конструктор захоплювався крилатими апаратами. Він взяв активну участь в проектуванні реактивних винищувачів МіГ-15 та МіГ-17, а МіГ-21 та МіГ-25 вже значною мірою саме його дітища. З 1965 року Лозино-Лозинський почав працювати на космонавтику, де розробив унікальний напрямок орбітальних легких літаків, першим з яких був одномісний керований орбітальний апарат «Спіраль». З 1976 року в очолюваному Лозино-Лозинським НВО «Молнія» розроблялися орбітальні кораблі «Бор» та «Буран». Наприкінці 80-х років Лозино-Лозинський розробив унікальну багаторазову авіаційно-космічну систему виведення «МАКС», яка й понині випереджає все наявне в світі. Ця система складалася з летючого аеродрому – українського літака АН-225 «Мрія» та пілотованого космічного літака «Блискавка». В 1994 році ця система МАКС отримала всі можливі нагороди й відзнаки на всесвітньому авіасалоні в Брюсселі. З її допомогою Україна могла б виводити вантажі в космос для різних країн світу в 50 разів дешевше, ніж за існуючих варіантів. До того ж виведення орбітального літака в космос забирало б не 2 дня, як у «Шатла» чи «Союза», а всього за 3 години). Окрім того, Україні при використанні МАКСу не потрібен був стаціонарний космодром. Його функцію виконував би літаки «Мрія». Для запрошення в середині 90-х Лозино-Лозинського для реалізації проекту в Україні державним керівникам не вистачило 4,5-5 мільярдів доларів, хоча проект був комерційно вигідним на майбутні десятиліття, а Україна стала б одним з лідерів світової космічної галузі. Велике космічне минуле дає шанс на велике майбутнє. Тим паче, що більше половини системи «МАКС», разом з літаком «Мрія» лежить в Україні. Україна своєю історією назавжди залишиться космічною державою. Однак чи знайде вона волю, політичну волю для нових реальних космічних звершень? Відповідь на це питання здатні дати лише Народ і час… Дякую Сергію Грабовському за його матеріали при підготовці цієї публікації.

Олексій Толкачов