Fotoinform

Українцям

Мою країну розривають на шматки
І сіять розбрат між братами вільними.
Бійці стоять на відстані руки,
Проте ми будемо, як завжди, сильними.

Ми розіб’ємо «братію» лиху –
Повірте, зможемо ми встояти!
Зіб’ємо з ворогів пиху
І наші рани враз загояться.

І буде злагода в країні
І будуть діти всі радіти.
Батьки обнімуть знов дитину,
Щоб від наруги захистити.

Пошуки себе

Коли душа згубила акварелі,
То радість важко віднайти.
Ти хочеш вирватись з пустелі,
Знайти осердя доброти.

Ти все блукаєш між світами –
Бажаєш мрію захистить,
Але не бачиш. Під ногами
Лежить земля. Всього лиш мить

Тобі потрібно для пізнання
Того, що світ – це рай небес.
І ти шукаєш в сподіванні
Того, хто вже давно воскрес.

Знайти Його ти маєш змогу
В душі твоїй, яка не спить.
Якщо знайдеш, твою дорогу
Ліхтарик щастя освітить.

Чи варто?

Зшивати, як рушник, країну треба:
Взивати до людей, благати небо,
Щоб не було свавілля в Україні,
Щоб вороги нам не стріляли в спину.

Я хочу, щоб завжди в полях рясніли маки
І щоб був мир в серцях. Щоб не було атаки.
Країну захищать судилось нам віднині.
А ворогів прощать? Чи варто кращі днини

Втрачати задарма? Вмирати мужньо?
І плакати ридма? Ховати ружі?

Ніколаєвська Світлана, м. Кіровоград.