Fotoinform

Віктор Васильович прожив дуже насичене життя, яке часто нагадувало марафон без зупинок та відпочинку, змушуючи вкотре згадати слова відомої пісні «Є тільки мить..». До сих пір викликає здивування, як зміг він так багато встигнути, витримуючи здавалось б неймовірний темп і при цьому, всупереч будь яким негараздам та випробуванням, залишаючись невиправним життєлюбом, сповненим кипучої енергії та сонячного позитиву, що мимоволі заряджав усіх оточуючих. 

Цей невгамовний ентузіаст народився 17 грудня 1947 року в місті Васильків Київської області. У 1969 році закінчує Кіровоградський державний педагогічний інститут, у 1977 році - Полтавський педагогічний інститут.
Приємно, що його трудова діяльність також була пов’язана з нашим краєм, а саме - містами Кіровоградом та Світловодськом, після чого він був запрошений до Москви, де трудився в ЦК ВЛКСМ у секторі «Олімпіада-80», відповідаючи за розвиток дитячого спорту у Відділі спортивної та оборонно-масової роботи, був членом Президій Федерацій парусного спорту та шахів СРСР. Показником гідної оцінки роботи Віктора Петракова на цій нелегкій ниві можна вважати те, що він з часом був направлений в Лаос у якості радника з розвитку молодіжного руху, підприємництва та туризму, пройшовши підготовку в Центрі менеджменту та інновацій Інституту молоді.

Але плідній співпраці Віктора Васильовича з нашим музеєм, яка поступово переросла у щиру дружбу, сприяв саме той факт, що з 1996 по 2012 рік він працював в системі Національної служби по збереженню культурних цінностей, пройшовши шлях від заступника керівника до безпосередньо керівника Росохоронкультури та доклавши чимало зусиль для створення системи контролю за переміщенням культурних цінностей та організації роботи по ліцензуванню антикварної торгівлі і створенню цивілізованого антикварного ринку. На особливу вдячність з боку нашої держави заслуговує діяльність Віктора Васильовича, спрямована на розшук та повернення творів мистецтва, які було викрадено із музейних та приватних колекцій, або таких, що були незаконно привласнені, адже саме завдяки цьому в Україну було повернуто чимало справжніх мистецьких перлин, зокрема – фрески Михайлівського Золотоверхого Собору та унікальна ікона ХV століття, що повернулася до Національного музею у Львові імені Андрія Шептицького після викрадення у 1984 році.

Важко переоцінити, те, що зробив Віктор Васильович для нашої Степової Еллади, не словом, а ділом постійно доказуючи свою любов до неї. Саме він допоміг вирішити питання щодо перевезення через російсько-український кордон колекції творів художника-земляка Петра Оссовського, що дало можливість відкрити 18 травня 2007 року відділ обласного художнього музею – картинну галерею Петра Оссовського «Світ і Вітчизна», твори якої не перестають вражати своєю унікальністю справжніх поціновувачів «суворого стилю».
Показовим є і той факт, що Віктор Васильович став лауреатом обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова за книгу «Маленький Париж. Елисаветград в старой открытке» (2004), до якої по сьогодні звертаються небайдужі до історії свого міста громадяни. У 2010 році вийшла ще одна книга Петракова «Лев Мацієвич. Пам’ятна книжка. Біографія. Документи. Публікації», присвячена видатному інженеру та авіатору.
На окрему вдячність від шанувальників творчості художника-земляка Володимира Федорова заслуговує те, що Віктор Петраков став ініціатором та автором ідеї видання альбому «Кіровоградщина в творах Володимира Федорова», презентація якого відбулася в обласному художньому музеї 28 лютого 2014 року.

Сторінки історії нашої Степової Еллади оживали в чисельних статтях і монографіях Віктора Васильовича. Ним же була випущена серія листівок про наших видатних земляків – Олександра Осмьоркіна, Петра Оссовського, Арсенія Тарковського, Олександра Ільїна та інших.
Результатом плідної співпраці Віктора Петракова з відомим скульптором-медальєром, членом Національної спілки художників України В’ячеславом Поповим стала серія медалей, присвячена, знову ж таки, нашим видатним землякам. Доречи, свого часу В’ячеслав Попов створив до 55-річного ювілею Віктора Васильовича пам’ятну медаль «Завжди у русі», що дуже влучно відобразила життєве кредо ювіляра, шалений марафон якого вражав усіх. Цікаві зустрічі з митцями та краєзнацями, презентації, урочистості, виступи на телебаченні, радіо… А встигнути роздати чисельні подарунки, які він неодмінно привозив для музеїв, бібліотек та архівів нашого міста. Інколи здавалось, що ця дивовижна людина заповнює собою усе навколишнє середовище, щиро шкодуючи, що у добі всього 24 години.

Приємно, що подвижницька діяльність Віктора Васильовича була гідно оцінена чисельними нагородами, серед яких, зокрема, орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2006) та орден «За заслуги» (2012). Але немає найбільшої нагороди для людини ніж пам’ять та вдячність нащадків. Тож пам’ятаймо людину, яка на відміну від багатьох інших надала перевагу жертовному горінню, що є проявом справжнього патріотизму та гідним прикладом для наслідування.

На презентованій в обласному художньому музеї виставці «На вістрі життя» відвідувач зможе побачити цікаві фотосвітлини, які презентують життєвий шлях Віктора Васильовича від дитинства до зрілих років, теплі стосунки з рідними та близькими йому людьми, участь у мистецьких заходах, презентаціях тощо, запрошення на деякі з них – представлені поруч. Особливі почуття викликає фото останньої книги Петракова «Ротмістр Подушкін та його листівки», яка побачила світ вже після смерті Віктора Васильовича.
В експозиції також можна побачити передані Віктором Васильовичем до музею настільні медалі, серед яких вже зазначена вище «Завжди у русі», як гідна ілюстрація вибраного ним життєвого шляху - важкого, гідного та жертовного одночасно.
І цей шлях продовжує його родина, завдяки співпраці з якою до фондів обласного художнього музею вже після смерті Віктора Петракова було передано понад 200 унікальних матеріалів, що є чудовим проявом кращих традицій православного меценацтва.

Олег Юрченко