Fotoinform

Луцкевич Юрій Павлович - визнаний лідер українського необароко, народився 9 вересня 1934 року в Кіровограді.

Батько - інженер, розстріляний фашистами у 1944 році. Мати - вчителька музики. Дід по матері - Романовський М.І. - митрофорний протоієрей, настоятель кафедрального собору в м. Кіровограді, розстріляний 27 грудня 1937 року (реабілітований у 1991 році). З 1942 по 1951 рік майбутній митець навчався в спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6, відвідував гурток образотворчого мистецтва при Кіровоградському Палаці піонерів – викладач заслужений художник України Борис Михайлович Вінтенко (1927-2002).

 З 1951 по 1953 рр. навчався в Київській республіканській художній школі ім. Т.Г. Шевченка. Закінчив навчання з золотою медаллю і вступив до Київського державного художнього інституті ім. Т.Г.Шевченка (Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури України) на живописному факультеті. Викладачі - професор Г.С.Меліхов, М.І.Іванов. Закінчив навчання в 1959 році в майстерні В.Г.Пузаркова (1918-1999) дипломною картиною «Біля причалу».
1959-1962 рр. – викладав малюнок і живопис у Київському училищі прикладного мистецтва й малювання та Київському художньому інституті.
1962- 1965 рр. – навчався в Творчих майстернях (аспірантурі) Академії мистецтв СРСР у Києві під керівництвом С.О.Григор’єва.
З 1966 року – член Спілки художників СРСР.
З 1967 року Юрій Луцкевич активно брав участь у творчих подорожах: 1967 рік - подорож до НДР, у 1965-1985 рр. - подорожі по Україні, Росії, Прибалтиці та Грузії, у 1987-1990 рр. - до Кавказу, Абхазії, Алжиру, Криму, Латвії, Естонії, 1993 рік - до Ізраїлю, 1994-1996 рр. - до Данії та Хорватії, 1998 рік - по півдню Франції та ін.
Твори майстра зберігаються в музеях, галереях та приватних зібраннях Бельгії, Великобританії, Італії, Канада, Росії, України, Німеччини, Польщі, Хорватії, Франції, Данії, Португалії, США.

Юрій Луцкевич – перший митець, що засвідчив народження нової хвилі необарокових пошуків в сучасному українському мистецтві і показав їхній внутрішній перегук із духовним життям ХХ ст. Його необароко стало також даниною й українській національній традиції, потяг до якої він відчув ще в 60-ті роки. Початок 60-х років у творчості художника можна назвати, так би мовити, часом відходу від «школи», від академічних норм у живописі. Справжньою пристрастю художника стають пошуки не прив’язаної до тематичної кон’юнктури живописної гармонії в її індивідуальному авторському тлумаченні.
Зовні живопис Юрія Павловича не схожий на мистецтво XVII-XVIII століття, проте внутрішня подібність його поетики до творчих установок митців тих часів не викликає сумніву. Це те мистецтво, яке могло виникнути лише в Україні з її могутніми бароковими традиціями. Митець сприймає реальність багато в чому так само, як і люди доби бароко. Життя для нього – загадкова феєрія, де фантастичне, химерне стоїть поряд із цілком практичним і розумним. Він бачить у світі багато театрального і декоративного.
У Юрія Луцкевича все написано на відчуттях, але досить матеріально, та разом з тим наповнене поетичною фантомністю. В усіх його творах панує дух фантастичності, потяг до надзвичайного, таємничого і символічного. Для творчості художника характерне прагнення показати не соціальну, а божественно-духовну сутність людини, заглянути до ірреальних глибин її особистості, ігнорування побуту і реалістичної правдоподібності, символічність і алегоричність сприйняття життя. Радість, людяність, оптимізм, краса - ось ті основні принципи, на яких ґрунтується творчість видатного українського живописця.

В основі методу Луцкевича – наслідування імпресіоністичного погляду на світ (але не імпресіонізму як такого). Швидкі, немов би ескізно покладені мазки, чисті яскраві кольори передають відчуття емоційного підйому, який володів майстром під час роботи. Трагічне не знаходить місце в творчості художника, не схильний Луцкевич до філософствування, він не виступає критиком життя.
Юрій Павлович - художник дуже різносторонній, однаково успішно працював в різних жанрах: натюрморт, пейзаж, портрет, тематична картина, ню, як у їх чистому вигляді, так і в їх взаємопроникненнях.

Така рідкісна і цінна якість як легкість, прозорість, «не замученість» живопису з 70-х років стають «візитною карткою» Юрія Луцкевича. В цей же період в його творчість входить акварель.

За своє життя Ю. Луцкевич не дістав ніяких звань. Це була свідома позиція художника, який не хотів офіційного визнання від влади. Його життя було повністю присвячене мистецтву. А мистецтво належить людям.
Помер Юрій Луцкевич 22 червня 2001 року від інфаркту в Кончі- Озерній, де він домальовував свій останній пейзаж. Похований у Києві на Лук’янівському військовому кладовищі. Юрій Луцкевич пішов за світи, щоб залишитися однією з найяскравіших постатей в українському мистецтві другої половини ХХ сторіччя…

В обласному художньому музеї за сприяння Галини Городнічевої, дружини Юрія Луцкевича, було відкрито дві персональні виставки художника: у 2003 та у 2011 роках.
11 вересня 2014 року на будівлі комунального закладу «Навчально-виховного об’єднання № 6 «Спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, центр естетичного виховання «Натхнення» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області за адресою: вул. Тараса Карпи, 63, в якій в сорокових роках минулого століття навчався майбутній відомий митець було встановлено пам’ятну дошку Юрію Луцкевичу до 80-річчя з дня народження (автор Віктор Френчко). 

На виставці «Юрій Луцкевич (1934-2001). Українське необароко ХХ століття» експонується двадцять три живописних роботи з приватної колекції родини митця 1979-1992 років: «Двоє» (1979), «В.Г. Литвиненко» (1979), «Ню» (1980), «Конформація» (1990), «Микола Воробйов з дітьком» (1991), «Така затяжна громадянська війна» (1992),«Викрадення» (1992).
Серія картин під загальною назвою «Медітеранія» ІІ пол. 1990-х рр., яка виникла під впливом вражень від поїздок до Хорватії та Ізраїлю, та на південь Франції. В цих роботах властива художнику живописність набула ще більш розкутості, свободи, вишуканої маестрії. Кольори, нові барви, свіже просторове рішення, нова сторінка мистецької еволюції художника позначена відкритістю образного бачення, вільною простотою задуму, ясністю та прозорістю пластичної мови, що неначе бриніла радістю та повнотою світосприйняття, бажанням творчості й щастям від можливості творити: «Втеча до Єгипту» (1993), триптих «Ієрусалим. «День» (1993),«Голгофа» (1993), «Зняття з хреста» (1994), «Світ Божий» (1994),«Танець смерті» (1995).

Роботи останнього періоду, так званого Антібського циклу (1999-2001), написані в Києві після повернення живописця з мандрівки Францією: «Башка» (1999), «Регата. Канни» (2000),«Драмль» (2001), «Nicolas de stael» (Ніколя де Сталь) (2001).
А також представлені портрети: «Аня» (1999) та «Портрет В. Реунова з донькою» (2001). Із фондового зібрання обласного художнього музею експонується робота «Урок музики» (1996).

До фондового зібрання Кіровоградського обласного художнього музею дружина Юрія Луцкевича Галина Іванівна Городнічева передала дві живописні роботи митця: «В.Г. Литвиненко» (1979) та «Двоє» (1979).

Олена Степанок