Fotoinform

Кожна книжка має свою історію виникнення. Ця книжка народилась під звуки сирен у найстрашніші перші дні війни. Хтось не міг вимовити ані слова, а для когось вірші були, як ліки, як засіб вижити. Вони народжувалися, як вибухи, як спалахи, та спочатку ніхто з авторів збірки і не думав про книжку.

Голова літературного об’єднання Ольга Полевіна пояснила, що означає назва всієї книги: «Над моєю країною лунає сирена на ноті соль-дієз… Її диптих про життя, поділене на “до” і “після”».

Пані Ольга пояснила, чому народилась збірка воєнної поезії і прози: «Вірю, що Слово магічне. Сказане – відбудеться, варто лише закинути в ноосферу ідею. Енергетика твору починає діяти. Не вірите? У мене написався цикл новел «Байки з Чорнобаївки».
«Байки з Чорнобаївки» – цикл із 12 коротких новел, в 11 з яких головними дійовими особами є російські окупанти. Вони коять свою вбивчу справу в українських містах і селах, у Чорнобильській зоні, на острові Зміїному; російські пілоти скидають ракети на місто, де колись навчалися літати. Кінець для всіх один, і він фатальний. Де ЗСУ допоможуть, де цивільні бабуся з онучкою, а де і давньогрецькі боги і герої Нептун та Ахілл. А також містичні персонажі з українського фольклору – песиголовці, потерчата, Чугайстер, нявки. А в новелі «Золоті стріли» українська дівчинка – чарівниця збирає всі свої сили і знищує того, хто послав орду на війну.

Ольга Полевіна підкреслила: «Слухаючи новини, виникало єдине бажання: донести жах від злочинів, щоб не забулося, щоб і через роки інші люди в інші, мирні часи занурилися в це і усвідомили, що людство не повинно такого більше допустити. А що краще може переконати, ніж художній твір? Автор інтуїтивно знаходить потаємні стежки в підсвідомість, і один емоційний вірш важить більше, ніж кілька сторінок фактажу, яким б жахливим він не був. Бо вірш діє на глибинне, як спалах блискавки, а фактаж – на свідомість, на розум, який може помилятися».

Молодий поет і перекладач Назарій Назарів описує зруйнований Ірпінь, розпач, колони біженців, довкола яких «лежать в землі закопані тіла, бо їх убила вогняна стріла». І далі: «Лежить дитина, більше не жива, росте із тіла м’ята й кропива». І ще далі – побажання нападникам: «Дощі криваві хай над ними йдуть, ви знаєте мою прадавню лють, хай діти царства голі й без води їдять його війни сухі плоди».

Поетеса Наталія Фесенко виносить свій вирок нападникам: «На квіту цвіт морожене напастя, яке смакує, коли діти плачуть». І ось яке майбутнє їм пророкує: «Хай вам валиться шлях під ногами із сватами, кумами й синами, і куди б не пішли ви по світу, вас на шмаття розніс помсти вітер!».
До збірки увійшли поезія Олени Трибуцької, Валентини Кондратенко-Процун, Людмили Ніколаєвської, Наталії Фесенко, Тетяни Микитась, Назарія Назарова, Надії Чичкан, Олександра Архангельського, Ольги Полєвіної і проза Ніни Даниленко, Максима Липкана, Галини Суржок, Людмили Олександрук.

Познайомитись зі збіркою воєнної поезії і прози «Смертельний соль-дієз» можна у відділі краєзнавства книгозбірні, а подивитись презентацію за посиланням